Деолігархізація:

Для кого? Навіщо? І що робити?

(Інформаційно-аналітичний проєкт)

Тема «деолігархізації» знову на слуху. Про це говорять Президент Зеленський, західні партнери України, українські ЗМІ, політики, політологи і прості громадяни. Україна ввела санкції проти Віктора Медведчука. США ввели санкції проти Ігоря Коломойського, і з 2015 р. домагаються екстрадиції Дмитра Фірташа. Логічно постає запитання: А хто наступний у цьому переліку? Яка доля чекає українських олігархів?

Хвилі «Деолігархізації»

Однак нагадаємо, що про необхідність деолігархізації у нас говорять не перший раз. Перша хвиля такої дискусії виникла в 2000-2001 рр. спочатку в Росії, потім у нас. Друга хвиля була пов’язана з Помаранчевою революцією, а потім з реприватизацією «Криворіжсталі». Втретє про деолігархізацію згадав Президент Петро Порошенко, коли у нього почалося тактичне протистояння (а точніше – міжолігархічні розбірки) з Ігорем Коломойським. Закінчилося все націоналізацією Приватбанку. Але постраждав (і то частково) лише І. Коломойський. Інших олігархів «деолігархізація» від Порошенка не торкнулася. Навіть навпаки. Олігарх Петро Порошенко тільки зміцнився. Четверту хвилю деолігархізації ми спостерігаємо зараз, при Президентові Зеленському. І хто його знає, може нас ще чекає і п’ята хвиля деолігархізації? Але чим далі, тим серйознішими стають виклики деолігархізації для наших олігархів. Та й проблема деолігархізації стає все більш нагальною.

Що розуміти під «деолігархізацією»?

Ви, здивуєтеся, але поняття «деолігархізація» не знайдете в Вікіпедії, тим більше – в нормальних енциклопедіях. При цьому всі говорять і пишуть (у всякому разі у нас) про деолігархізації. Це говорить про те, що даний термін скоріше використовується в публіцистичному сенсі.

Що ж розуміти під деолігархізацією?

Давайте відштовхуватися від поняття «олігархія».

З часів Арістотеля олігархія визначається як влада невеликого кола багатих людей. Схожі визначення ви знайдете і в енциклопедіях. Так, в російськомовній Вікіпедії олігархія визначається як «політичний режим, за якого влада зосереджена в руках порівняно нечисленної групи громадян (наприклад, представників великого монополізованого капіталу)». Україномовна Вікіпедія дає таке визначення олігархії: політичний режим, в якому влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій і тісно згуртованій групі осіб; група людей, які одночасно є і власниками засобів виробництва, і володарями. В енциклопедії «Британіка» (у варіанті двотомної настільної енциклопедії) олігархія визначається як «правління меншості, яке піклується лише про власні інтереси». Відповідно, деолігархізація може розумітися як подолання, ліквідація олігархії як політичного (і економічного) режиму, тобто залежності державної влади і політики від великого бізнесу (крупного капіталу).

Кого вважати олігархами?

Україномовна Вікіпедія називає «олігархом особу, яка володіє великою власністю в країні, і також має вагомий вплив на державні органи влади». «Олігархи – володарі (можновладці), які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації в своїх руках політичної влади, а політичну владу – для збільшення власних капіталів».

Відзначимо ще один критерій статусу олігарха в українських реаліях – володіння засобами масової інформації (насамперед, хоча б одним телеканалом). Таким чином, олігархами в Україні можна вважати тих найбагатших людей країни, які мають в своїх руках прямі інструменти політичного впливу (своїх депутатів в парламенті і місцеве самоврядування, свої політичні партії, своїх представників в уряді та органах виконавчої влади, особливі відносини з ключовими політичними фігурами і окремими державними відносинами), а також є власниками популярних ЗМІ (перш за все телеканалів), які використовують для впливу на громадську думку у власних політичних і економічних інтересах.

Особливості української олігархії

Характерні риси української олігархічної системи – її плюралістичність, конкурентність і відсутність чіткої ієрархії (в тому числі у прийнятті рішень).

У більшості пострадянських країн місцеві олігархи є породженням існуючого авторитарного (або напівавторитарного) режиму. Олігархічний статус при цьому повністю залежить від ступеня близькості до глави держави. Олігарх, який потрапив в опалу до глави держави при такому політичному режимі, неминуче втратить свій вплив і більшу частину своїх активів. У класичних пострадянських політико-економічних режимах олігархи – це найближче оточення авторитарного лідера (або його «гаманці»), і інструменти вилучення грошей з економіки (на користь правлячого режиму), а також впливу на політику та інформаційну сферу.

У Грузії діє система з одним домінуючим олігархом, який контролює і правлячу партію і політику. До недавнього часу в Молдові також домінував один олігарх, який маніпулював місцевою політичною системою. Але, що показово, під одночасним тиском і Заходу (особливо США) і Росії цей олігарх змушений був покинути свою країну.

В Україні немає ні домінування глави держави над олігархами, ні жодного панівного олігарха. В Україні регулярно змінюються президенти, правлячі партії та уряди, а ось список головних олігархів залишається майже незмінним останні 15 років. Але відносини українських олігархів з президентами і правлячими політичними силами це скоріше симбіоз, взаємне пристосування, і взаємний вплив. Немає домінування однієї сторони. Це динамічна і конкурентна система єдності і боротьби протилежностей.

Українські олігархи конкурують між собою і в економічній, і в політичній сферах. Це в значній мірі зумовило конкурентність політичної системи та інформаційного простору в Україні і її розвиток демократичним шляхом, на відміну від більшості пострадянських країн. Як це не парадоксально, але в цьому проявився позитивний вплив української олігархії. Але ще більш істотним є її негативний і деформуючий вплив – політична корупція, залежність великої політики від великих грошей (крупного бізнесу), прагнення олігархів до монопольного контролю над окремими сферами економіки.