Деолігархізація:

Деолігархізація – навіщо?

Вибір оптимальної політики в стосунках з олігархами, і з великим бізнесом в цілому, вимагає відповіді на ще одне важливе питання: А навіщо нам взагалі потрібна політика деолігархізації? Деолігархізація – це не самоціль. Це політика, яка спрямована на подолання деформацій в політичному і економічному розвитку нашої країни, на ліквідацію залежності великої політики в Україні від великого бізнесу, на зменшення надмірного (найчастіше монопольного) впливу великого бізнесу на окремі галузі української економіки, а також на громадську думку (через контроль над більшістю телеканалів). Деолігархізація повинна припинити можливість отримання великим бізнесом надприбутків завдяки впливу на виконавчу і законодавчу владу.

Обмеження в політиці деолігархізації

Формуючи стратегію і тактику політики деолігархізації необхідно виходити з того, що така політика повинна продемонструвати суспільству свій позитивний ефект, і одночасно, необхідно мінімізувати можливі негативні наслідки і політичні ризики для керівництва країни.

Наприклад, сценарій «розкуркулення» олігархів фактично означатиме одержавлення економіки. До того ж такий метод вимагає використання авторитарних методів. Це навряд чи прийнятно в умовах демократичної політичної системи і ринкової економічної моделі, це розполохає всіх потенційних інвесторів, і створить величезні соціально-економічні проблеми як мінімум на кілька років.

У менших розмірах і не настільки гостро, але схожі проблеми можуть виникнути і при масштабній реприватизації.

Якщо керівництво країни зважиться на жорстку боротьбу з усіма олігархами одночасно, то це призведе до зустрічного і скоординованого опору здебільшого олігархів. З огляду на величезні фінансові та медійні ресурси українських олігархів, такий сценарій був би смертельно небезпечним (в політичному сенсі) для будь-якого українського Президента або глави уряду. До того ж, в даному випадку також виникнуть серйозні ризики соціально-економічної дестабілізації і відтоку капіталів з країни.

Навіть пряме протистояння з окремими олігархами (в гостро конфліктній формі) може спровокувати серйозні політичні проблеми для керівництва країни. Адже опальний олігарх може розв’язати проти глави держави масштабну інформаційно-політичну війну, що називається, не на життя, а на смерть.

Тому стратегія і тактика політики деолігархізації повинна бути чітко визначена і відкалібрована на найрізноманітніші сценарії розвитку подій, враховувати політичні і соціально-економічні.

Виклики для олігархів

Деолігархізація в Україні неминуча. Тому кожному олігарху і «напіволігарху» (і їх командам) вже зараз або найближчим часом доведеться відповісти на ряд принципових питань:

  • Чи є ризик, що наступним об’єктом для удару (в рамках кампанії по деолігархізації) може стати саме він? До чого саме тоді варто готуватися?
  • Чи варто робити якісь профілактичні дії для того, щоб не допускати удару по своїх позиціях?
  • Як реагувати, якщо удар вже завдано? Як вирішувати вже існуючі проблеми?
  • Якщо Ви напіволігарх, то чи варто купувати (або посилювати) свої інструменти впливу на політичний процес і громадську думку? Чи потрібні свій телеканал, своя політична партія, депутатська група в парламенті, депутатський мандат в парламенті, посада мера (або свій мер)?
  • Як і через кого вибудовувати свої відносини з Офісом Президента?
  • Для представників великого бізнесу, які не входять до списку олігархів і «напіволігархів»: чи варто включатися в велику політичну гру, або краще триматися подалі від великої політики?

На всі ці питання немає однакових відповідей для всіх. Кожному олігарху і «напіволігарху», а також представникам великого бізнесу, які не входять до списку олігархів і «напіволігархів», треба шукати свої власні відповіді на ці складні питання. Стратегія війни з державою і суспільством загрожує тотальною поразкою. Тому олігархам і «напіволігархам» доведеться пристосовуватися (але в індивідуальному і груповому порядку) до нової політичної ситуації, напрацьовуючи свою власну стратегію виживання в умовах процесу деолігархізації.