Перспективні політичні проєкти:

Оцінка рейтингового потенціалу окремих політичних лідерів, які можуть очолити перспективні партійні проєкти

Хто з політиків, які вже очолюють непарламентські партії, або здатен стати самостійним політичним лідером, вже має перспективний рейтинговий статус, або потенційно може на нього претендувати?

Коротко проаналізуємо рейтинговий потенціал тих політиків, які або вже є лідерами помітних непарламентських партій (чий рейтинг відносно близький до прохідного бар’єру на парламентських виборах), або сприймаються (в ЗМІ, в експертному та політичному середовищі) як потенційні лідери перспективних політичних проєктів.

Олексій Гончарук (екс-прем’єр-міністр), Руслан Рябошапка (екс-генпрокурор), Олег Сенцов (колишній український в’язень режиму Путіна), Сергій Стерненко (одеський активіст, на захист якого проводилися масові акції протесту), etc. – в даному випадку мова йде про можливих лідерах нового ліберально-демократичного (проєвропейського; активістського) політпроєкту. Саме цих політиків найчастіше називають, коли мова йде про створення подібного партійного проєкту, і про те, хто його може очолити.

Їх загальна проблема – низькі рейтинги. Вони відомі в політичній тусовці, тим, хто активно цікавиться політикою. Але їх дуже погано знає простий виборець. Для порівняння, на піку судово-правових та вуличних конфліктів навколо С.Стерненко (в березні 2021 г.), 63% українців (за даними опитування КМІС) не знали, хто такий Сергій Стерненко. Олег Сенцов був на слуху в 2017-2019, коли велася активна боротьба за його звільнення з російської в’язниці. Але останні півтора року його політична активність майже непомітна. Коротке перебування при владі (у складі команди Президента Зеленського) Олексія Гончарука та Руслана Рябошапки не принесло їм ні помітних успіхів, ні великої популярності. Для масового електорату вони пройшли майже непомітно. Після відставки О.Гончарук поїхав до США, і, схоже, більше намагається сподобатися американському істеблішменту, ніж українським виборцям.

Опитування, проведене в березні 2021 р. соціологами Active Group в рамках консорціуму «Тристороння дослідницька група», показало, що за політпроєкт на чолі з О. Гончаруком, Р.Рябошапкою і О.Сенцовим готові проголосувати менше 1% виборців. Це поки ще не «вирок» про відсутність у них рейтингового потенціалу, але жорстокий діагноз неефективності їх політичної активності.

Володимир Гройсман (Прем’єр-міністр України в 2016-2019 рр.; лідер партії «Українська стратегія Гройсмана»). Рейтинги його партії непогані – 3-4%, але недостатні для впевненого проходження в парламент. Правда, президентський рейтинг В.Гройсмана підріс до 5% (за даними останніх опитувань КМІС). Рейтинговий плацдарм і потенціал для його нарощування у Володимира Борисовича є, але ефективність його політичної активності залишає бажати кращого.

Віталій Кличко (мер Києва; лідер партії «УДАР»). У Віталія Володимировича непогані (за нашими мірками) рейтинги довіри (йому довіряють близько третини українців), але невисокі рейтинги: і президентський рейтинг В.Кличка і рейтинг його партії (за даними останніх опитувань) складають від 1% до 3% (серед тих виборців, які визначилися і мають намір брати участь у виборах). Для стартового електорального плацдарму це прийнятно, але для серйозних претензій на майбутнє поки недостатньо.

Олег Ляшко (лідер Радикальної партії). Рейтинги його партії (3-4% за даними різних опитувань) не так далекі від прохідного бар’єру на парламентських виборах (5%), але у випадку з О.Ляшко мова йде не стільки про перспективу, скільки про політичне виживання і про прагнення повернутися в «парламентську лігу» української політики. Поки в сучасній українській історії жодній з партій, які вибули з «парламентської ліги», повернутися в неї не вдалося.

Євген Мураєв (лідер партії «Наші», власник телеканалу «Наш»). Його рейтинги (особисті і партійні) за останні півроку зросли і впритул наблизилися до прохідного бар’єру на парламентських виборах (5%). Це напевно пов’язано з переходом частини аудиторії медведчуківських телеканалів на ТБ «Наш». Однак цей резерв майже вичерпаний. Також політичні перспективи Є.Мураєва і його партії дуже неоднозначні. Шанси у Мураєва і його партії на проходження в парламент можуть з’явитися в тому випадку, якщо продовжиться криза і занепад ОПЗЖ, або якщо партія Мураєва займе більш проросійську позицію. Але тоді для Є.Мураєва виникне ризик і самому (разом зі своїм телеканалом) потрапити під каток санкцій РНБО.

Дмитро Разумков (голова Верховної Ради України). Найбільш обговорюваний і найперспективніший (на думку багатьох спостерігачів) молодий політик з числа непартійних лідерів. Однак його рейтингова ситуація багато в чому нагадує становище Віталія Кличка: непоганий (за нашими мірками) рейтинг довіри (йому довіряють близько третини українців), але відносно невисокий президентський рейтинг (від 2,5% до 4%, за даними різних опитувань). Здавалося б, непогані стартові показники. Але Д.Разумков завис між командою Президента Зеленського, завдяки якій він став главою українського парламенту, і прагненням до самостійної політичної кар’єри. Він демонструє виважену, помірковану і неконфліктну політичну позицію. Для спікера парламенту це найоптимальніша стратегія. І це формує хороший рейтинг довіри. Але така позиція не виділяє Д.Разумкова з числа інших політиків, не робить його особливою політичною фігурою. Він занадто нейтральний. З такою позицією не доб’єшся успіху на виборах. А в разі втрати посади голови Верховної Ради можна втратити і нинішній політичний ресурс. Тому, Дмитру Олександровичу треба визначатися і з довгостроковою політичною стратегією, і з формуванням більш ефективного політичного образу.

Ігор Смєшко (екс-глава СБУ; лідер партії «Сила і честь»). Судячи з рейтингів І.Смєшко є найперспективнішим партійним лідером (з числа непарламентських партій). За даними опитувань КМІС його партія впевнено долає п’ятивідсотковий бар’єр (з рейтингом в 7%). Травневе (2021 р.) опитування соцгрупи «Рейтинг» показало, що за партію «Сила і честь» готові проголосувати 5% виборців (з числа визначилися і готових брати участь в голосуванні). Проте І.Смєшко був дуже перспективним і після президентських виборів 2019 р. але потім його партія провалилася на виборах у Верховну Раду.

І ця проблема залишається актуальною для лідера партії «Сила і честь». Його партія посіла лише десяте місце за кількістю депутатів місцевих рад на місцевих виборах 2020 року і дев’яте місце в агрегованому рейтингу, який склав 2,4%. І якщо такий легковажний підхід до виборів у І.Смєшка і його оточення збережеться і в майбутньому, то нового провалу на виборах не уникнути.

Проте, саме Ігор Смєшко поки виглядає найбільш перспективним з усіх непарламентських партійних лідерів. Але реалізувати свій потенціал він зможе тільки за умови ефективної політтехнологічної роботи.

Арсеній Яценюк (екс-прем’єр-міністр). Найталановитіший український політик за останні 15 років, і, здавалося б, найбільший «везунчик», який побував на самих різних високих посадах (крім поста Президента України). Але після різкого підвищення ціни на газ і тарифів на комунальні послуги, і в результаті інтриг Президента Порошенка рейтинг Арсенія Петровича обвалився, він позбувся посади Прем’єр-міністра, і надовго вибув з вищої ліги української політики. Пішла в небуття і його партія «Народний фронт».

Арсеній Яценюк явно прагне повернутися у велику політику. Завдяки підвищеній активності на телеканалах Р.Ахметова його рейтинги трохи підросли, але все ще далекі від прохідного бар’єру на парламентських виборах. Ще одне складне питання – в якій якості повертатися? Треба відроджувати «Народний фронт», або доцільно створювати новий політичний проєкт? Запитань наразі більше, ніж відповідей. На наш погляд, шанси на повернення у велику політику у А.Яценюка є, але тільки за умови нестандартної стратегії і тактики політичної активності.

Лідери непарламентських партій, яких не має у цьому списку

Наведений список потенційно перспективних політичних лідерів може здатися неповним. У ньому відсутні лідери ряду непарламентських партій з рейтингами від 1% до 3%. В кожному випадку для цього є свої причини. Наприклад, Анатолій Гриценко (лідер партії «Громадянська позиція») заявив про те, що не буде більше брати участь в президентських виборах, і не демонструє помітної політичної активності. Анатолій Шарій вже давно знаходиться за межами України, і за нашим законодавством не може претендувати на мандат депутата Верховної Ради. До того ж по його партії йдуть активні розслідування, які можуть привести до припинення її діяльності. Рейтингові позиції інших лідерів непарламентських партій на даний момент не представляються перспективними.