Які електоральні ніші зайняті, а які відносно вільні, або можуть звільнитися?
Що таке «електоральна ніша»? Це велика сукупність виборців (достатня для подолання виборчого бар’єру на парламентських виборах), об’єднана загальними політико-ідеологічними установками, або загальними політичними настроями (загальним політичним запитом).
Весь український електорат виходячи з політичних уподобань і настроїв виборців можна розділити на окремі сегменти («полички»). Деякі з цих «поличок» можуть зберігатися десятиліттями, змінюючись лише кількісно, і то не дуже значимо. Приклад такої стабільної «полички» – націоналістична електоральна ніша, яка існує у вітчизняній політиці з перших років незалежності України. Довгий час прикладом такої ж стабільності був комуністичний сегмент українського електорату. У порівнянні з 1990-ми роками він дуже скоротився в обсязі, але залишався незмінною частиною української політики. Однак закон про декомунізацію, прийнятий в 2014 р, повністю ліквідував цю електоральну нішу.
Здавалося б, в Україні абсолютно вільна ліва ідеологічна ніша. Компартія заборонена. Соціалістичний табір роздроблений і в повному занепаді. Однак, насправді ліва ідеологічна ніша зруйнована модою на соціальний і політичний популізм. Люди з лівими поглядами голосують або за проросійські партії, або за соціально-популістські політичні сили. Теоретично цю нішу можна відродити, але в ідеологічно нових, швидше за ліво-популістських формах. І це зажадає появи яскравого лідера, значних ресурсів, і проведення масштабних інформаційно-політичних кампаній.
Досить стабільною останні 15 років виглядає електоральна ніша, яка об’єднує виборців з проросійськими поглядами, радянською ідентичністю і соціально-патерналістським світоглядом. З 2004 р. по 2014 р. в цій ніші домінувала Партія регіонів. Але ця електоральна ніша залишилася і після зникнення Партії регіонів в результаті революційних подій 2014 р. хоча і скоротилася майже наполовину. Саме тому легко пройшов до парламенту в 2014 р. «Опозиційний блок», який влаштувався в цій електоральній ніші і став політичним наступником Партії регіонів. У 2019 р. домінуючі позиції в цій ніші зайняла «Опозиційна платформа« За життя »(ОПЗЖ). Нинішні кризові тенденції в цій партії можуть потенційно загострити боротьбу за домінування або розподіл впливу в цій електоральній ніші. У цю боротьбу можуть включитися і нові політичні проєкти.
Ще одна стійка політико-ідеологічна ніша в нашій політиці – націонал-демократична, яка в 2000-і рр. стала ще й проєвропейською. У 1990-і рр. в цій електоральній ніші домінував Народний Рух України, потім «Наша Україна» (правда, в сильну конкуренцію з боку «Блоку Юлії Тимошенко»), за президентства В.Януковича – «Об’єднана опозиція» і партія «УДАР», а після 2014 р. – «Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт». Зараз в цій ніші майже монопольно домінує партія «Європейська солідарність» на чолі з екс-президентом Петром Порошенко.
Після революційних подій 2014 р. стала формуватися ліберально-демократична електоральна ніша, що об’єднувала громадських активістів і представників малого та середнього бізнесу. На парламентських виборах 2014 року в цій електоральній ніші успішно проявила себе партія «Самопоміч», а в 2019 р. – партія «Голос». Нинішня криза і розкол партії «Голос» потенційно звільняє цю електоральну нішу.
Харизматичні політичні лідери, такі як Юлія Тимошенко, можуть формувати навколо себе свою власну електоральну нішу, яка може бути ідеологічно еклектичною, але досить ефективною, особливо на піку популярності політичного лідера.
Але найцікавіший і перспективний варіант – це електоральні ніші, пов’язані з популярними політичними настроями (масовим політичним запитом на щось або когось). Це ситуативне явище, як мода. Його неможливо передбачити, але можна вловити інтуїтивно або виявити за допомогою якісних соціологічних досліджень. Якщо політичний лідер (або новий політичний проєкт) точно потрапляє в новий політичний запит, то успіх забезпечений. На президентських виборах 2010 р. С.Тігіпко потрапив під запит помірно центристських виборців, які не хотіли голосувати ні за В.Януковича, ні за «майданних» лідерів. На парламентських виборах 2014 р. «Народний фронт» впіймав запит на войовничий патріотизм і на розчарування і недовіру по відношенню до Президента П.Порошенко. Але найбільш вражаючим став успіх Володимира Зеленського в 2019 р., який ідеально відповідав запиту на «нові обличчя» і настроям розчарування в старих політичних елітах.
Якими можуть бути ситуативні електоральні ніші на майбутніх президентських і парламентських виборах? Ми поки не знаємо, хоча можемо і здогадуватися, а ще точніше – виявляти шляхом цілеспрямованих досліджень.Правильне визначення структури українського електорату, виявлення в ньому вільних електоральних ніш, пошук своєї електоральної ніші для нового партійного проєкту – це мистецтво соціологічного, політологічного та політтехнологічного аналізу. Тут треба звертатися до фахівців. Якщо ви правильно визначили електоральну нішу для свого партійного проєкту, то ви заклали фундамент своєї перемоги на виборах. Друга і вирішальна частина вашого завдання – ефективна виборча кампанія.